Історія села Демівка

      Важливу роль у формуванні національної самосвідомості, виховання

любові до свого краю відіграє вивчення історії сіл України. Краплею у

всенародній  історії є історія подільського села Демівка, Чечельницького

району, Вінницької області. Вона вбирає в себе життя не одного покоління

демівчан.

 Демівка… Село дуже красиве і знаходиться за 22 км від районного центру

 Чечельник. В селі проживає 1 280 жителів. Воно прекрасне своєю

природою, своїм героїчним минулим і багатою історією. Людині важливо

відчути свою значущість на рідній землі, дізнатись звідки вона родом, хто

її предки, де її Батьківщина  і якою була її рідна земля в минулому. Ми

 відчуваємо почуття гордості за свою Батьківщину за її славну історію.

Є дві версії походження назви села Демівка. Перша, що засновником села був

чоловік на ім’я Демид. Тому від імені першого жителя села воно мало назву

спочатку Демидівка, а потім стало називатися Демівка.

    Друга версія така, що коли монголо-татари напали на село, то вони все

руйнували, палили, а людей вбивали. Ще довго-довго диміло село після їх

руйнувань. Від цього пішла назва села Димківка, а з часом Демівка.

Кілька десятків тисяч років тому на території, на які розташоване село Демівка,

подорожували велетні-мамонти, що пізніше вимерли. Один з них назавжди

 залишився лежати в землі, і лише у вересні 1961 року на межі двох сусідніх сіл

Ольгополя і Демівки, був виявлений місцевими школярами. Тепер скелет

мамонта є одним із найцікавіших експонатів Вінницького обласного

краєзнавчого музею.

   XIIIст. Поділля опинилося під владою монголо-татар. Понад сто років

населення краю терпіло від гніту Золотої Орди. На завойовані території вони

встановили податкові округи, які об’єднались в один улус під назвою

«Подільський». Для збирання данини  на Поділлі були призначені «отамани», які відали всіма прибутками. До них приїздили татарські баскаки і, забравши від

них данину, відвозили її до Золотої Орди. Жорстоко гнобила українських селян

 польська шляхта 1648-1654. Дані свідчення подій того часу є першими

згадками про Демівку в  історичних письмових документах. В 1654 році тут

побував із своїми полками славний Вінницький полковник Іван Богун, який

спішив із Брацлава до Умані щоб захистити місто від татар. Дізнавшись, що

сюди ж прямує, спаливши до тла Бушу, військо польського гетьмана

Потоцького, Богун, залишивши на поміч демівчанам частину козаків пішов

виручати уманців. Розлючені опором демівчан, поляки сплюндрували село і

вирізали поголовно все його населення. Чечельницька Демівка розділила долю

Ямпільської Буші.

    Демівка була втягнута у вир подій гайдамацького руху. Після приєднання в

складі земель Правобережної України до Росії, Демівчани опинились під

владою поміщика Лепинського, що побудував у 1821 році у селі кам’яний

п’ятиголовий храм на честь Різдва святої Богородиці. Реформні зміни 70-80рр.

XIXст. покращили культурне та освітнє життя села. В селі на кінець було 4

церковних школи дві для хлопчиків дві для дівчат. На початку XXст. Село було

досить великим. В ньому проживало 3 305 чоловік володіли селом поміщики

Собанський та Томашевський.

    Революційні події 1905-1907 років донеслись і до Демівських полів. В цей

 період зафіксовано виступи селян. Період Першої світової війни з чоловічого

 населення Ольгопільського повіту було сформовано 2509 піхотний полк.

                                                  Легенда про чорні ворота

Ще за часів коли була панщина в нашому селі жив пан. В ті часи на місці де

тепер збудовано магазин по вулиці Леніна, були Чорні ворота. Ці ворота ще

називали брамою. Біля воріт стояв брамовий. За ворітьми жив пан. Це було так

 давно що люди не пам’ятають прізвища цього пана, а називали його вусатий

тому що були довгі вуса. З тих пір ця вулиця в народі називається Вусачиною.

 Коли наставав, як пригонили людей із панщини, Чорні ворота закривали.

Зранку коли на небі з’являлося сонце гнали людей на панщину. І так званий

брамовий відмикав Чорні ворота. Коли люди йшли найматися на роботу цього

пана, то вони казали: йду до Вусатого на панщину. Старі люди навіть тепер,

 йдучи в магазин, кажуть: «Йду до Чорних воріт».

        З давніх-давен окрасою села Демівка є річка Савранка,річка Горошок та 

чотири ставки. А також у південній частині села манить своєю красою і

неповторністю урочище Лізвора . На території якого знаходиться три джерела.

Зелена окраса Савранки      

 

 

 

 

  

Землі населеного пункту межують: з пн.. З землями с. Михайлівка

Бершадського району, з пн.. – зх.. з землями с. Вовчок  Бершадського

району, з сх.. з землями с. Берізки Чечельницького району.

 

 

КЗ «Демівська СЗШ І-ІІІ ст.

  Вічнозелені ялинки і сосни вітають своїми косами друзів природи. Цих красунь

посадили випускники школи 1961 року.

  Підійшовши до неї, обнявши, відчуваєш енергію, що наповнює наше тіло, як

 легко дихається. Біля спортивної площадки розкинувся парк. В центральній

частині парку розташовані братські могили в яких поховано воїнів –

визволителів села Демівка.

  Юні біологи доглядають за садом: насаджують молоді саджанці, підбілюють,

обкопують, обрізають сухе гілля. Божественна краса панує навколо.

  Нашу школу було збудовано 1953-54 роках з великими зусиллями,

трубопровід було прокладено у 1985 році.

 Урочище «Лізвора»

На території Лізвори є три джерела. З давні - давен тут було святе місце, була

побудована Каплиця. Ця вода є цілющою і люди беруть воду для лікування.

А щоб не забруднювалась вода , джерела закрили і воду вивели через трубу. Бо

на християнське свято Пантелеймона, до джерела йдуть потоки людей, кожен

хоче набрати цілющої, освяченої Богом води.

 

 

 

 

 

 

 

 

Каплиця святого Пантелеймона

 

 

 

 

 

 

 

 

        

Етапи  розвитку населеного пункту.

 

1. Колективізація   почалась в селі в 1928-1929 роках. В 1929 році організовується колгосп «Жовтнева перемога» де першим головою був  Сауляк Кіндрат Єфремович , вже  в кінці

1934 року нараховувалось  7 колгоспів.

2.Голодомор 1932-1933 років та війна 1941-45 років  залишили страшні та болючі спогади очевидців.

В центрі села  біля Будинку культури Знаходиться  обеліск залиблим воїнам –-односельчанам  в роки Великої

Вітчизняної  війни  1941-1945 років. В парку біля   середньої школи  пам'ятник

 загиблим воїнам , які загинули при визволенні села та  пам»ятник  80-ї гвардійської девізії,

які визволяли село.

3.Період відбудови після війни : відбудовні роботи почалися після відступу німецьких

військ , а вже на кінець 1948 року були завершені.

4.Період розквіту: побудований Будинок Культури,два двохповерхові будинки  для

 спеціалістів:  спочатку один  будинок на 8 сімей, а після будинок на 4 сім'ї,дитячий садок, школа,  млин,  церква,  магазини,  пекарня,  ринок,  автопарк.